Дитяча агресивність, що це? Будь – який вчитель знайомий з проявом агресивною поведінки учнів початкової школи майже щодня. На перервах діти влаштовують бійки, скаржаться на однокласників за образливі прізвиська, дражнять і провокують інших дітей, не слухають вчителя. Все це різні прояви агресії, тому вони потребують відповідної реакції з боку дорослих. Необхідно знати, що означає така поведінка учнів і звідки вона береться. Тільки за таких умов можна сподіватися на подолання небажаних проявів поведінки.
Психологи визначають це явище як модель поведінки, яку дитина демонструє оточуючим. Такою поведінкою вона „говорить”, що відчуває себе дискомфортно або безпорадно. Агресія – це енергія боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів, це сила, яка необхідна для досягнення мети, це поведінка людини, спрямована на заподіяння шкоди іншій людині. Звичайно міра цієї шкоди може бути різною так само, як і форма прояву.
Найгрубішою є фізична агресія – заподіяння фізичної шкоди: бійка та ін. А найпоширеніша – словесна агресія: лайка, погрози, докори, прізвиська, крик, верещання, плач. Іноді учні вдаються до непрямої агресії: кидання предметів на підлогу, грюкання дверима, стукання кулаком по парті, бажання домагатися свого будь -якою ціною. У дітей впертість, відмова виконувати розпорядження дорослих є досить поширеним явищем. Розрізняють агресію зовнішню, спрямовану на інших людей, і внутрішню – на самого себе: кусання, дряпання себе, стукання головою об парту. Отже, стикаючись із проявом агресії у дитини, педагог має зрозуміти, які причини за нею стоять. Від цього залежатиме вибір тактики педагогічного впливу на дитину.
Психологічні дослідження показали, що однією із причин прояву агресивності у дітей, є взаємини в сім’ї. Розвитку агресивності у хлопчиків сприяє жорстка вихована позиція батька, дисциплінарні заходи якого бувають пов’язані з приниженням: фізичними покараннями, висміюванням. Мати ж займає непослідовну, ліберальну позицію. Ворожість у сім’ї сприяє розвитку недовіри і ворожості до світу в цілому. Причиною агресивної поведінки дитини може бути і завищена самооцінка та рівень домагань, що часто призводить до виникнення так званого афекту неадекватності. Це є своєрідна захисна реакція, що допомагає дитині відгородитися від реальності і зберегти високу самооцінку.
Особливої педагогічної уваги заслуговує формування особистості дітей – лідерів та запобігання у них проявів агресій. Лідерство як особливе психологічне явище є позитивним, коли воно базується на очевидних перевагах особистості над іншими у певних видах діяльності та здатності вести за собою. Проте дуже часто лідерські домагання не мають під собою позитивного ґрунту і стають джерелом агресії. Діти хочуть бути першими, тому що їм всі заздрять, хочуть з ними дружити. Ці діти не терплять конкуренції, і як тільки з’являється хтось, хто стає врівень із ними або переважає, то це сприймають як загрозу власному благополуччю. Будь – які успіхи когось іншого можуть стати приводом для різних форм агресії проти нього: від намагання крадькома перешкодити успіхам до фізичних сутичок.
Звичайно, не всі прояви агресії пов’язані з порушенням самооцінки, підвищеної тривожності та конфліктними переживаннями. Агресивна поведінка іноді просто засвоюється в неблагополучній сім’ї як норма стосунків між людьми. В таких випадках діти говорять іншим грубі, образливі слова, легко роздають ляпаси, не вбачаючи цьому чогось незадоволеного.
Є ще одна педагогічно важка категорія дітей, агресивна поведінка яких пов’язана з недостатньою чутливістю до соціальних норм і недостатньою їх диференціацією. Такі діти демонструють егоїзм: їхні бажання домінують над заборонами, співчуттям до потреб інших. У дитячому садку вони, щоб заволодіти іграшкою, бувають агресивними, не звертаючи уваги на протести інших дітей. У школі їхні вчинки стають ще більше агресивними: під час конфлікту з однокласником дитина застосовує в бійці палицю або кидає камінням. Дисциплінарні заходи викликають у неї озлобленість, ворожість, нерозуміння тяжкої провини. Іноді причину такої поведінки дитини можна пояснити вихованням в сім’ї, ставленням до неї як до „домашнього божества”, коли бажання – закон. У школі існують правила, заборони й інтереси інших дітей. Це може призводити до нападів агресії.
Хворобливі зміни в регуляторній функції центральної нервової системи також можуть призвести до проявів агресії з ознаками жорстокості. З огляду на це у дитини можуть бути неадекватні афективні реакції на такі обставини, які зазвичай могли б пройти непоміченими. Порушення вищих рівнів регуляції поведінки проявляється у хворобливих потягах: жорстокості – бажанні задати болю іншим. Такий патологічний стан можна запідозрити у випадках, коли дитина без страху може завдати страждання живим істотам( знущається над тваринами). Такі діти можуть бути небезпечними в дитячому колективі.
Подолання агресивної поведінки дитини – складний процес. Необхідно знайти ті причини, які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її сім’ї дає змогу вчителю успішно досягти мети. Вихідною позицію у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Провідна ідея у подоланні дитячої агресії: не можна відповідати агресією на агресію. Пам’ятайте! Мова йде не про те, щоб вибити ворожість палицею. Фізичні покарання, обмеження, утиски ніколи не допоможуть впоратися дитині зі своїми агресивними почуттями. Швидше навпаки, покарання сприяє підтриманню агресивною поведінки, й накопиченню негативних почуттів.
Наше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям звільнитися від непотрібної агресії до інших, до себе, до суспільства.
За матеріалами сайту teacher.at.ua
